Інколи, в темряві ночі,
пишучи чергове творіння,
ти раптом розумієш,
що всі твої творіння
помруть так швидко,
як і створилися.
Без читача вони
просто слова.

тихо...тяжко...душа розривається...але це не вперше... мені не привикати, що залишившись наоднці зі своїми думками мені раптом здаєтсья що я попала в пекло...в програвачі в сотий раз нрає heppy end... ше минулого тижня я її ненавиділа, але після цих незабутніх вихідних коли я танцювала САМЕ під цей медляк з НИМ вона стоїть в мене на дзвінку...
...цих незабутніх вихідних....чим незабутні?? ні..не тим , що я танцювала з ним...незабутні тим що я сама для себе відкрила таку істину, як те, що я знову закохалась...знову, після цієї весни, по свому захоплюючої, і так само тяжкої, я вирішила більше ніколи не закохуватись, я переконвала себе, що кохання не існує, що це ілюзія, що це прозмсто привичка до людини, але не КОХАННЯ!! я в це не вірила...і ось знову мої будки тягнуться до нього...вони з ним а не зі мною, вони там....а я тут...