на вулиці темно і вогко...все вкрила біла пелена сніггу...приємно усвідовлювати що накінець то настали перші зимові вихідні, видіти, закутавшись теплим пледом і пити гарячий ромашковий чай..тоді в голову летить багато спогадів, думок..роздумів, звичайно ж серед них є й найголовніший спогад, або можна так сказати - образ...він...моє маленьке пальоне сонечко.....і знаючи навіть шо ми тільки друзі, мені приємно про нього думати, згадувати кожний день тижня, згадувати всі перерви і виходи на уроках...мені набагато приємніше думати про нього, аніж про того...попередньгого, думаючи про колишнього, починає судомити ноги, крутить животі...я йог оненавиджу...ще люблю, але вже й ненавиджу, і думаюючи про нього душу окутує обаза на весь світ...але все пройде, цією зимою все пройде....час все лікує......
але я вже не буду тою..привітною мілашкою, з великими голубими очима, кажуть люди, що стала дорослою, або по-інакшому, вже обпеклася..тепер я до всіх дивлюся з обережністю..пересторогою,боюся, щоб вони не завдали мені такого ж болю як і він, бо я цього не витримаю.....
Немає коментарів:
Дописати коментар